Електронейроміографія (ЕНМГ) sstanislavchuk

Електронейроміографія – це функціональне дослідження периферичної нервової системи, яке дає змогу перевірити нерви та м’язи in vivo, тобто без жодних візуалізаційних обстежень, таких як КТ-сканування чи МРТ.

Тест зазвичай виконується у дві частини, де першою є виявлення стимулу. Це передбачає аналіз нервових, чутливих і рухових імпульсів. Він приймає форму крихітних електричних стимуляцій верхніх і/або нижніх кінцівок або обличчя, відповіді збираються за допомогою електродів, розташованих на поверхні, які стимулюють довільну електричну активність, що виходить із мозку.

Електронейрографія (ЕНГ) досліджує нервову провідність у периферичних нервах (верхні та нижні кінцівки). Нерви стимулюються за допомогою поверхневих електродів. Одночасно проводяться вимірювання швидкості, з якою нерв передає електричні сигнали, і сили нервової стимуляції у відповідному м’язі. ENG можна, наприклад, проводити у випадках полінейропатії (пошкодження периферичних нервів) або для локалізації та визначення ступеня ураження, коли нерви були пошкоджені або защемлені (наприклад, синдром зап’ястного каналу).

Електроміографія (ЕМГ) використовується для реєстрації електричної активності м’язів. Тонкі голчасті електроди вводяться безпосередньо в м’яз пацієнта. Таким чином можна визначити активність окремих м’язових волокон. Цей метод обстеження може, наприклад, визначити, чи м’язова слабкість спричинена захворюванням самого м’яза, чи потік інформації від нерва до м’яза порушений. ЕМГ також може вказувати на ймовірність одужання, якщо м’язи паралізовані через пошкодження нерва або запалення нерва. Пошкодження нерва також можна локалізувати за допомогою ЕМГ.

Коли призначається електронейроміографія (ЕНМГ)?

Як правило, будь-яке пошкодження периферичної, вогнищевої або дифузної нервової системи, будь-яке порушення м’язів або порушення нервово-м’язового з’єднання є підставою для проведення ЕНМГ. Немає протоколу чи стандартизації для цього обстеження, і спосіб його виконання залежить від попередньої клінічної оцінки, проведеної лікарем.
Послідовність проведення обстеження завжди пояснюється пацієнту. Обстеження зазвичай триває від 30 до 60 хвилин, залежно від типу захворювання.

Нижче наведено кілька практичних прикладів, хоча, звичайно, це не вичерпний список:

  • Синдром зап’ястного каналу – це стан, який зазвичай проявляється через порушення чутливості (утворення мурашок/оніміння) у руках та/або втрату сили. Захворювання виникає внаслідок здавлення серединного нерва в зап’ясті (зап’ясткового каналу), яке може бути викликане різними причинами. Обстеження дає змогу підтвердити, що стан включає справжнє стиснення серединного нерва, що воно справді походить із зап’ястя, і дозволяє оцінити тип пошкодження (мієлінова оболонка навколо нерва чи пошкодження самих нервових волокон) , відомі як аксони) і визначити тяжкість нападу разом із його розвитком. Це дає можливість вирішити, яке лікування має бути консервативним (шина для зап’ястка) чи хірургічним.
  • Защемлення ліктьового нерва в ліктьовому суглобі також є дуже частим вогнищевим пошкодженням нерва. Це часто проявляється мурашками або втратою чутливості в останніх двох пальцях кисті та/або втратою сили через подразнення або стиснення нерва в його тунелі в лікті. Обстеження дає змогу визначити тип пошкодження (оболонки чи нервового волокна), кількісно визначити розмір пошкодження та визначити, чи є пошкодження активним чи хронічним.
  • Радіальна нейропатія руки або параліч суботньої ночі
  • Нейропатія загального малогомілкового нерва в області шийки малогомілкової кістки
  • Паратестична мералгія
  • Пошкодження лицевого нерва , визначення прогнозу одужання
  • Цервікобрахіалгія або поперекова ішіаталгія є поширеними причинами консультації. Ці стани проявляються відповідно як біль у задній частині шиї або спині, що поширюється дистально, із втратою м’язової сили або без неї. Візуалізація часто виявляє дегенеративні розлади, такі як вузький тунель, артроз і дискова грижа, незалежно від того, чи вони контактують з різними нервовими корінцями. У такому випадку ЕНМГ дає змогу підтвердити або виключити напад на один або кілька корінців, кількісно визначити втрату нервових волокон і визначити, чи є стан активним чи хронічним. У деяких випадках напад клінічно очевидний, навіть якщо ЕНМГ нормальна. У таких випадках напад є суто роздратуванням, що дає можливість прийняти рішення про найкраще лікування, будь то консерваційне чи хірургічне.
  • Характеристика та кількісна оцінка полінейропатії, що дозволяє встановити етіологічний діагноз
  • Діагностика гострої або хронічної полірадикулопатії (наприклад, Гійєна-Барре, CIDP)
  • Діагностика та моніторинг проблем нервово-м’язового з’єднання, таких як міастенія
  • Оцінка станів, що впливають на м’язи (різні міопатії або міозити)